Люстрації бояться ті, кому є що приховувати від свого народу. Офіційна сторінка Олега Тягнибока

Люстрації бояться ті, кому є що приховувати від свого народу

Політичні шахи

Першим кроком "Свободи" до побудови нової України стане люстрація – кардинальне очищення влади. Процедура люстрації, абсолютно зрозуміла і звична для європейських країн (передбачає, що особи, якi скомпрометували себе співпрацею з попередньою злочинною системою, не можуть обіймати відповідальні посади у державному апараті), викликає напад істеричного лементу в української провладної "еліти". Вітчизняні можновладці, зачувши найменший натяк на люстрацію, страшенно нервують і в унісон вигукують, що нібито "нема ніякої можливості", що "треба в жодному разі не допустити", що "то страшна небезпека" тощо. Насправді заперечення люстрації – банальна фізіологічна спроба захистити власне слимацьке єство, яке збирало вершки в компартійні часи, а потім тією ж старою перевіреною великою ложкою вправно запрацювало уже в часи незалежності. Призначення майбутньої люстрації в Україні - зупинити нинішнє зухвале і руйнівне царювання фарбованих лисів-крадіїв і пристосуванців - котрі так полюбили владу, що смакували її спочатку з брєжнєвсього червоного корита, потім з кучмівської застояної баюри, аж поки скопом не переплазували в передні ряди помаранчевої епохи. Люстрації бояться ті, кому є що приховувати від свого народу.

Аби зрозуміти, що люстрація – ніяке не жахіття, а конче необхідний процес для кожної країни, яка хоче звільнитися від задавненої тяжкої хвороби – компартійного минулого, звернімося до досвіду сусідів.

…Після листопадової "оксамитової" революції 1989 року нові лідери Чехії, а це була група однодумців на чолі з дисидентом Вацлавом Гавелом, ухвалити закон, який чехи зачислили до категорії історичних. Це був Закон про люстрацію, який набрав сили в жовтні 1991 року. Відповідно до його положень, працівникам колишньої комуністичної Служби безпеки і високим компартійним функціонерам було заборонено обіймати керівні посади на державній службі, у війську, балотуватися до виборчих органів усіх рівнів, виконувати інші виборчі функції. Це саме стосувалося агентів комуністичної Служби безпеки. Втомлене десятиліттями комуністичної брехні, порожніх гасел і скорумпованих політиків чеське суспільство ухвалило новий Закон як єдино потрібні для оздоровлення ліки. У складних умовах перехідного періоду чехи і словаки сформували уряд народної довіри – не допустивши до нього скомпрометованих в очах суспільства людей. Військо ж позбулося командирів, які уможливили окупацію Чехословаччини в серпні 1968 року.

За різними даними, в Чеській Республіці було проведено понад 300 тисяч люстрацій. Більшість з тих, хто не перейшов люстраційне сито, нове державне керівництво перевело на менш відповідальні посади - такі, які не вимагають перевірки люстраційним законом. Таким способом вдалося уникнути невдоволення людей. "Колишніх" не викинули на вулицю, а лише надали їм іншу працю. Всього, за даними чеського Комітету з документації та дослідження злочинів комунізму, з найвищих державних посад пішли близько 12 тисяч активних співпрацівників СБ, компартійних функціонерів. Прикметно, що закон про очищення працює в Чехії понині. Насамперед – в моральному плані. Кожний новий кандидат на високу посаду – чи то посол, депутат, чи голова сільської ради – має своїм моральним обов’язком і потребою сказати співгромадянам: "Я – чистий". Щоправда, іноді виникають скандали, пов’язані з тим, що хтось представив фальшиве люстраційне свідоцтво. На очищення по-чеськи звернув увагу англійський політолог Кірен Вільямс. Люстрація як засіб захисту демократичних здобутків, на його думку, є ґарантією від комуністичного реваншу в майбутньому. До слова, посткомуністичний період в Україні, який триває донині, Вацлав Гавел назвав "другою дією" комунізму.

Люстрацію як природне і закономірне очищення від привидів злочинного минулого позитивно сприймають і в сусідній Польщі. До 1997 року кандидатів на державні посади Польщі люстрували неформально. Керівники МВС, у яких зберігалися архівні документи, на запит прем’єрів надавали інформацію про майбутніх міністрів. Після ухвалення ж Закону про люстрацію - з 3 серпня 1997 року (а фактично з 27 листопада 1998 року, після утворення люстраційного відділу при варшавському Апеляційному Суді) - усі, хто перебував на державній службі, були зобов’язані написати свідчення, що вони не були таємними і свідомими співробітниками служб ПНР. Спеціально призначений громадський речник перевіряв в архівах, чи ці декларації правдиві. У сумнівних випадках справу скеровували до Люстраційнго Суду, який вирішував, хто є люстраційним брехуном. 1998 року у Польщі створено Інституту Національної Пам’яті. Протягом двох років сюди передавали і тут впорядковували архіви МВС. Свою персональну справу міг переглянути кожен громадянин, який мав підозри, що в часи ПНР про нього збирали інформацію. До архівів, окрім працівників інституту, отримали доступ історики і журналісти.

15 березня 2007 року за ініціативою правлячої партії "Закон і справедливість" у Польщі було ухвалено новий люстраційний закон, який охопив значно більшу кількість осіб, котрі мають пройти перевірку. Цей закон був одним з головних в програмі Леха і Ярослава КАЧИНСЬКИХ, які обіцяли остаточно покінчити з комуністичним минулим Польщі. Відповідно до нового люстраційного закону у Інтернеті було опубліковано списки громадян, що в роки соціалізму співпрацювали з органами держбезпеки. Одночасно зі списком агентів та інформаторів, Інститут Національної Пам’яті надрукував матеріали про методи вербування громадян спецслужбами Польщі. Поляки переконані, що новий люстраційний закон не порушує прав людини. Адже всі матеріали перевірені, а якщо у когось виникають запитання, він може звернутися до суду і довести свою правоту.

Через люстраційне очищення влади перейшли країни Прибалтики. Одразу після розпаду Союзу в Естонії було ухвалено закон про позасудові масові репресії в Радянській Естонії у 1940-1950-их роках. Згідно з цим законом, прокуратура отримала доручення розглянути питання про порушення кримінальних справ стосовно осіб, причетних до масових вбивств та інших злочинів проти людства.

У Латвії люстраційний закон ухвалено 1993 року. Згідно з ним, треба перевіряти зв’язки з зарубіжними розвідками кандидатів у депутати парламенту. А колишнім співробітникам іноземних (радянських або інших) спецслужб заборонено виставляти свою кандидатуру для участі в парламентських виборах. Аналогічне законодавство діє і в Литовській республіці. Також у Литві заборонено знаки: серп і молот, п’ятикутна зірка та інші символи СРСР – їх прирівняно до забороненої символіки Третього рейху. В поправках до закону "Про зібрання", ухвалених литовським Сеймом, сказано, що фашистські та радянські символи можна вважати "пропагандою нацистських та комуністичних окупаційних режимів".

Добре ознайомлена з люстрацією Німеччина. 1991 року, згідно з новим Законом про документацію, всі громадяни Східної Німеччини отримали доступ до своїх секретних досьє. Одночасно, в договір про об’єднання Німеччини було включено пункт про те, що службовці державних закладів та судді повинні повторно подати заяву про прийом на роботу. Всі архіви було передано так званій комісії Гаука — за іменем пастора з Ростоку, колишнього дисидента, якому довірили керувати доступом до секретних документів. Його відомство налічувало кілька тисяч співробітників, причому спершу цю роботу доручали тільки західним німцям. Державні органи отримали право запитувати інформацію з архіву про кожного нового претендента на відповідальну посаду. Якщо з’ясовувалося, що людина має подвійне дно - співпрацювала зі секретною службою - її звільняли.

В Угорщині історія люстрації починається з 1992 року ухваленням закону Зетені-Такача, яким встановлено притягнення до кримінальної відповідальності, без терміну давності, осіб, що в грудні 1944-травні 1990 року зрадили батьківщину. А порівняно недавно, 30 травня 2005 року, угорський парламент відкрив широкий доступ до документів про агентів спецслужб. В Угорщині, як і в Литві, заборонено комуністичну символіку.

Були спроби люстрації і в Болгарії. У грудні 1992 року тут ухвалено закон про декомунізацію науки і освіти, який заборонив колишнім активістам компартії, викладачам комуністичної ідеології посідати керівні посади в наукових установах і вузах. Відома люстрація й виснаженій червоним минулим Албанії, де засуджено режим напівбожевільного комуністичного диктатора Енвера Ходжи.

1990 року Україні, на відміну від Чехії, Польщі, Німеччини та інших європейських країн, забракло снаги переступити межу між кабальним минулим і вільним майбутнім. Лідер "Свободи" Олег Тягнибок, коли був народним депутатом, запропонував і проект закону про люстрацію, і також оприлюднити списки агентів КДБ. За оприлюднення списків Верховна Рада проголосувала, але цю волю парламенту не було виконано. Тому українське суспільство так і застрягло на переправі, розв’язавши руки всім вихідцям з брежнєвської епохи, які почепили на шиї нові шалики і знову припали до керма. Але ніколи не пізно повернути човен до того берега, де всім нам буде вільно дихати і легко жити.

З проекту закону України "Про люстрацію" народного депутата України Олега Тягнибока від 2 березня 2005 року.

Стаття 5. Особи, щодо яких застосовується тимчасова заборона обіймати посади в об'єктах люстрації

Під тимчасову заборону обіймати посади в об'єктах люстрації підпадають особи, які до 01.01.1992 року працювали на керівних посадах в Комуністичній партії Радянського Союзу, КДБ СРСР, або свідомо (в т. ч. таємно) співпрацювали з органами державної безпеки СРСР, або брали участь у переслідуваннях громадян СРСР, зокрема:

1. працювали на керівних посадах Комуністичної партії Радянського Союзу від рівня районного комітету і вище, членом бюро (президії) цих комітетів, членом ЦК КПРС; 2. працювали на посаді секретаря партійного комітету КПРС на підприємстві, установі, в організації; 3. працювали на керівних посадах в КДБ СРСР або в штаті п'ятого управління КДБ СРСР; 4. працювали на посаді начальника політичного відділу (управління) в Радянській Армії, МВС СРСР; 5. виконували функції резидента, агента, утримувача конспіративної квартири, інформатора або позаштатного співробітника КДБ СРСР; 6. брали участь у переслідуваннях громадян СРСР з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.

Стаття 6. Принципи проведення люстрації

Люстрація проводиться на принципах верховенства права, незалежності, об'єктивності, гласності та колегіальності.

Стаття 7. Порядок подання люстраційної декларації до органу люстрації

Суб'єкт люстрації зобов'язаний подати люстраційну декларацію до відповідного органу люстрації:

1. у 30-денний з дня набуття чинності цим Законом для тих, хто обіймає посаду в об'єктах люстрації; 2. одночасно з поданням документів для прийняття на роботу в об'єкт люстрації або надання згоди на роботу в ньому для тих, хто претендує на зайняття посади в об'єктах люстрації.

Суб'єкт люстрації звільняється від обов'язку подати люстраційну декларацію у випадку звільнення із займаної посади за власним бажанням або відмови обійняти запропоновану посаду.